До уваги шановних читачів пропонуються фрагменти візії львівської групи "Народний суверенітет" (Теодор Дяків, Володимир Ткачук, Володимир Щербина, Михайло Зінько, Роман Карачевський) які стосуються модернізації державного устрію України. Більше чверті століття української незалежності не стали періодом розвитку суспільства і держави. Якість органів влади після кожних виборів суттєво погіршується, протиріччя між суспільством та державними інституціями поглиблюються, що перетворюється на загрозу суверенітету України
Група "Народний суверенітет" аналізує причини негативних явищ в українському суспільстві і державі та пропонує шляхи їх подолання на основі ідеології республіканізму.
Аналіз стану суспільства та основних політичних проблем
Політична та економічна системи сучасної України не відповідають традиційному для українців світобаченню, сутності статей 5 і 13 Конституції України, згідно яких джерелом влади є народ, а всі наявні ресурси є його власністю. Ці ключові статті Конституції не реалізовані в законодавстві, в правилах суспільного життя, а влада в політиці та економіці реалізується парламентом, Президентом і урядом за принципом “зверху вниз”. Вказані протиріччя є причиною неефективності суспільства та його конфліктів з державними інституціями.
Існуючі інститути держави і суспільства у сфері реалізації влади і прав власності, механізми їх формування та функціонування є за своїм характером імперсько-радянськими. Сутність цих інститутів не відповідає комплексу елементів цивілізаційної матриці українського суспільства, не відображає уявлення суспільства про справедливі та ефективні органи влади і деформує відносини у інших сферах суспільного життя (медицина, освіта, наука, культура, екологія тощо).
Сучасні політичні партії та громадські структури не ставлять метою усунення наведених протиріч та зміну сутності інститутів держави і суспільства, характеру відносин між ними. Численні декларовані реформи не торкаються цих фундаментальних проблем, тому є формальними, імітаційними і не приносять результатів.
Наслідком цього є домінування держави над суспільством, чиновника над громадянином, концентрація 90% промислової власності в руках олігархів. Такі фактори унеможливлюють проведення необхідних реформ, породжують відчуженість громадянина від держави, подвійну мораль, корупцію у всіх сферах суспільного життя, олігархічну політику і економіку. Наведені проблеми українського суспільства обумовлені ходом історичного розвитку.
До середини XVII ст на території України єдиний суспільно- економічний і культурний простір формувався умовах вільного розвитку. Основні риси цього суспільства - місцеве самоврядування з можливістю здійснення територіальними громадами своїх функцій (вічева демократія, Магдебурзьке право), дієва виборча та судова системи (копні суди), традиційні для українця відносини в сфері власності та умови реалізації праці, рівноправність релігійних конфесій, повага до інших народів та культур. Протиріччя, що виникали між різними верствами населення, мали природний та еволюційний характер, сприяли вирішенню суспільних проблем і були за своєю сутністю тотожними до аналогічних процесів в країнах Європи.
Цей комплекс ознак українського суспільства періоду вільного розвитку відповідає республіканському типу суспільно-політичного устрою.
Розділення України в XVII столітті було спричинене її стрімким економічним розвитком в першій його половині, що не відповідав змісту геополітичних інтересів східних, південних і західних сусідів. Колоніальні адміністрації нав’язували власні, чужі українському суспільству механізми управління і внутрішнього функціонування. З набуттям Україною незалежності сутність цих механізмів не змінилася. В результаті цього сьогодні маємо основну проблему країни - невідповідність чужих принципів формування та функціонування державних і суспільних інститутів тому світобаченню, яке властиве українському суспільству.
Розвиток суспільно-політичної думки, сформований впродовж останнього тисячоліття, відображений у численних історичних документах: “Руська правда”, Литовські Статути, твори Андрія Вишоватого, Інокентія Гізеля, Петра Могили, Конституція Пилипа Орлика, “Книги буття українського народу” Кирило-Мефодіївського братства. Таке бачення суспільного устрою яскраво проявилося у творах Тараса Шевченка, Лесі Українки, кобзарів, митців Розстріляного Відродження.
Сутністю цього бачення є комплекс основних інститутів держави і суспільства, які розвивалися і захищалися в різні історичні періоди такими державними утвореннями і окремими верствами суспільства, як Русь, Королівство Руське, українські частини Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої, шляхта Лівобережжя, дисиденти-шістдесятники.
Прагнення народу до власних правил суспільного життя стало рушієм перших мітингів та обидвох Майданів і є спільною основою для політичного об’єднання всіх регіонів сучасної України.
Протиріччя між виробленими до Переяслава правилами суспільного життя і нав’язаними колоніальними адміністраціями суспільними механізмами проявляються у всіх аспектах, зокрема :
1) у питанні власності (приватна власність недоторкана, захищена звичаєвим правом і законом та незалежна від впливу державного апарату – приватна власність набута в нелегітимний спосіб, домінуючий вплив державного апарату на функціонування і перерозподіл власності);
2) у питанні місцевого самоврядування (влада формувалася з врахуванням інтересів громадянина, широко застосовувалися принципи Магдебурзького права – влада формується зверху вниз, централізоване фінансування громад за залишковим принципом);
3) у питанні судочинства (функціонування судів здійснювалося незалежно від державного апарату, їхні рішення загалом сприймалися як справедливі – судді призначаються владою, система судочинства не забезпечує справедливого розгляду справ).
Отже, зміна системи влади за цим Проектом передбачає заміщення спотвореного колоніальним і, особливо, радянським періодом, фальшивого, імітаційного республіканського устрою України реальним республіканським устроєм шляхом проведення політичних реформ основних інститутів держави.
Актуальний план реалізації Проекту
Запорукою побудови успішного суспільства і держави є відповідність суспільних та державних механізмів країни світобаченню її громадян, їх уявленням про справедливу та ефективну владу.Тому в основу нового суспільно-політичного устрою країни слід покласти спільні для всього суспільства принципи та цінності, історично, протягом століть сформовані на цій території в часи функціонування єдиного українського суспільно-економічного і культурного простору - до Переяслава.
Викладені вище принципи організації суспільства і держави підтверджуються визнаними у світі теоретичними розробками відомих вчених - Дугласа Норта, Френсіса Фукуями, Ернандо де Сото, Елеонор Остром та інших.
Традиційне бачення суспільно-політичного устрою українським суспільством є найближчим до республіканської моделі. Саме така модель закріплена конституційно (ключові статті 5 і 13 Конституції України) і потребує практичної реалізації в законодавстві та в правилах суспільного життя.
Проблемою сьогоднішнього устрою України є доступ депутата і чиновника до всіх видів ресурсів у поєднанні з безконтрольністю і безкарністю. Структура держави організована таким чином, що представницькі і виконавчі органи влади самі формують інші державні структури, які мають завданням контролювати своїх фундаторів, а на стосунки між ними суспільство не має жодного впливу. Тобто суспільство за своїм характером є республіканським, а влада після Переяслава і до сьогодні представляє колоніальну адміністрацію і функціонує за типом азійської середньовічної деспотії, яка характеризувалася висловом: “У кого влада, у того й власність”.
Проект групи “Народний суверенітет” (в подальшому - група НС) передбачає заміщення існуючої представницької демократії реально підконтрольною суспільству представницькою демократією, застосування принципу “Закон один для всіх”, гармонізацію принципів формування та механізмів функціонування загальнодержавних наглядових інституцій (зокрема Конституційного Суду, наглядової за функціонуванням судочинства установи, Центральної виборчої комісії тощо) з принципами реалізації влади, закладеними в статті 5 Конституції України.
Новий суспільно-політичний устрій України на основі ідеології республіканізму досягається шляхом зміни характеру суспільних відносин і системи формування та функціонування влади через впровадження нового правового регулювання чотирьох ключових інститутів держави (місцеве самоврядування, виборча, судова та правоохоронна системи) і двох визначальних інститутів суспільства (умови реалізації праці в економіці та функціонування власності).
Успішне проведення реформ зазначених інститутів створить передумови для вирішення проблем в інших сферах суспільного життя (економіка, охорона здоров’я, освіта, наука, культура, екологія).
З повною версією тез "НАРОДНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ" можна ознайомитися тут.
Концептуальні описи моделей основних інститутів держави.
3.1. Місцеве самоврядування.
Сьогодні в Україні місцеве самоврядування є завуальованою формою радянської системи формування і функціонування місцевої влади. Цій системі, крім іншого, властиві спокуса заволодіння суспільним майном чи коштами в поєднанні з безкарністю, оскільки механізми покарання формуються і застосовуються самими суб’єктами владних повноважень. Управлінці, які уособлють державну владу на місцевому рівні, призначаються чиновниками вищого рівня і їм підпорядковані, рішення про перевибори органів та посадових осіб місцевої влади приймаються на найвищому державному рівні, діюча бюджетна система обмежує можливості громад шляхом надмірного вилучення коштів. Така система влади не відповідає сутності статей 5 і 13 чинної Конституції України, згідно яких джерелом влади і власником національних ресурсів є народ.
Пропонується покласти в основу нового суспільно-політичного устрою природнє, закріплене Конституцією право територіальних громад (в подальшому - ТГ) формувати органи місцевої влади, механізми контролю за ними і механізми стосунків з представниками держави на районному рівні. Формування державних інститутів, включно до найвищого рівня, здійснюється за принципом субсидіарності, тобто на вищий рівень влади передаються тільки ті функції і повноваження, які не можуть бути реалізовані на нижчому рівні.
Реалізувати нову модель місцевого самоврядування пропонується через прийняття спеціального закону “Про територіальні громади”, яким, зокрема, визначити: процедуру оформлення правосуб’єктності ТГ та зміст типового Статуту ТГ; спосіб формування владних структур знизу вгору за принципом субсидіарності; роль і місце активних громадян та їх об’єднань в реалізації місцевого самоврядування, контролі за його функціонуванням та взаємодією з представниками держави.
Проектом пропонується обирати/відкликати голову ТГ на підставі закону без участі представницьких та виконавчих органів влади вищих рівнів з фінансуванням виборчого процесу за кошти бюджету ТГ.
Участь політичних партій у місцевих виборах (до рівня районної ради включно) не передбачається.
З частини голів ТГ у визначеному законом порядку формується районна рада (РР). До повноважень РР належить, зокрема, внесення та розгляд кандидатур на посади керівників місцевого рівня, які уособлюють державу (керівник районної поліції правопорядку, прокурор району, голова місцевого суду), їх призначення та відкликання. Паралельний контроль за діяльністю зазначених представників держави в районі здійснює представник Президента в області.
Скарги на неналежне виконання державними управлінцями своїх посадових обов’язків подаються громадянами, організаціями через голів ТГ або безпосередньо до РР з реєстрацією та забезпеченням публічного доступу. За результатами розгляду цих скарг (за участі громадських активістів) приймаються відповідні рішення.
Участь ТГ у формуванні державного бюджету здійснюється на солідарних засадах, при цьому фінансування потреб ТГ є пріоритетним.
Податок на доходи фізичних осіб сплачується не за місцем праці, а за місцем реального проживання та використання інфраструктури життєзабезпечення (дошкільний заклад, школа, фельдшерський пункт, дорога тощо).
Пропонована організація місцевого самоврядування вирішує ряд проблем, зокрема:
- ліквідує корупцію вертикальних призначень представників держави в районі;
- унеможливлює застосування “телефонного права”;
- створює умови для контролю ТГ за використанням всіх природних і бюджетних ресурсів;
- надає громадським активістам практичні інструменти впливу на роботу державних інститутів на місцях;
- відкриває доступ до влади для відповідальних громадян;
- різко зменшує корупцію у виборчих процесах.
Названі позитиви дозволяють подолати відчуженість громадянина від держави та реалізувати сутність ст.ст. 5 і 13 Конституції України в усіх сферах суспільного життя.
Неухильне виконання закону стає особистим інтересом представника держави і гарантією його перебування на посаді.
3.2. Виборча система
Діюча виборча система зберігає основні негативні риси радянської системи. Ніби-то незалежна ЦВК фактично є в підпорядкуванні центральних органів влади, результати виборів залежать не від волі виборців, а від виборчих технологій і виборчого законодавства, котрі формуються і застосовуються чинними органами влади. Це створює можливості для масштабної політичної корупції, торгівлі голосами виборців, обмежує права громадян, які не належать до тієї чи іншої політичної партії, неадекватно відображає уявлення громадян про справедливу представницьку владу, не передбачає практичних механізмів відкликання обраних осіб, підриває довіру суспільства до всіх гілок влади. Відтак суспільство втрачає інтерес до виборів і формування влади.
Для забезпечення інтересів українського суспільства в сфері формування і функціонування представницьких органів Проектом пропонується:
встановити, що базовим рівнем місцевого самоврядування є місцева територіальна громада, а базовим рівнем структур державної влади є район. Формування представницької та виконавчої влади на цих рівнях відбувається без участі партій;
ліквідувати інститут депутатів районної ради і встановити, що районна рада формується з числа голів ТГ;
виключити будь-яке втручання партій, представників Президента, інших державних структур в процес виборів голів ТГ і формування районних рад;
встановити практичний механізм відкликання обраних осіб будь- якого рівня з вичерпним переліком підстав, в тому числі з причини втрати довіри.
Нова модель виборчої системи стосовно інших рівнів представницької влади буде розроблена відповідною експертною групою.
3.3. Судова система
Існуюча система судочинства грунтується на принципах, сформованих в перші роки радянської влади, де визначальними були революційна доцільність, пролетарська правосвідомість, законодавче заперечення природних прав людини, (особиста свобода, приватна власність тощо).
Така система судочинства не грунтується на світогляді суспільства, не відображає його уявлень про справедливість у стосунках між громадянином і державою, ставить державу на суспільством.
Як наслідок, в суспільстві немає довіри до діяльності судових та правоохоронних органів, а судова система є не тільки малоефективною, але й становить реальну загрозу для демократії та формування правової держави в Україні.
Нову модель українського судочинства пропонується побудувати на критичному опрацюванні багатовікового національного правового досвіду, поклавши в основу наступні принципи:
національний характер судової системи;
християнство як світоглядна основа судочинства.
право як реалізований суспільний світогляд;
органічний зв’язок судових органів з ТГ, їх об’єднаннями;
поєднання судових і виконавчих проваджень;
гласність, демократизм, відкритість;
3.4. Правоохоронні органи
На даний час правоохоронні органи підпорядковані політичним структурам центральної влади, а суспільство не має впливу на їх поточне функціонування. Така система не забезпечує належного виконання функцій структурними підрозділами і приводить до безкарності посадових осіб.
Принципи, якими у своїй роботі керуються навіть уже реформовані поліцейські структури, залишилися за своєю сутністю пострадянськими.
Незважаючи на декларовану в законодавстві презумпцію невинуватості, в діяльності правоохоронних органів спостерігається тенденція до застосування презумпції винуватості щодо громадянина. Вертикальна структура органів правопорядку є джерелом корупції, телефонного права, негативної селекції кадрів.
Єдине керівництво в особі начальника підрозділу всіма аспектами оперативно-розшукової, слідчої, патрульно-постової та дозвільної роботи створює можливості адміністративного впливу і зловживань, є джерелом протирічччя між процесуальною незалежністю слідчих і порядком проходження ними служби в правоохоронних структурах..
Для забезпечення інтересів українського суспільства в сфері охорони прав громадян Проектом пропонується:
розмежувати функції кримінальної поліції та поліції забезпечення правопорядку відповідно до нового розподілу повноважень центральних і місцевих органів влади щодо забезпечення правопорядку і боротьби із злочинністю;
вилучити слідчі підрозділи із структури правоохоронних органів і підпорядкувати їх Міністерству юстиції;
вилучити у МВС функції, не пов’язані із забезпеченням правопорядку і які можуть виконуватися цивільними структурами;
встановити механізми впливу територіальних громад (районних рад) на призначення (відкликання) керівників районних підрозділів поліції правопорядку;
спеціальні силові підрозділи швидкого оперативного реагування всіх правоохоронних органів передати в підпорядкування Національній гвардії, що забезпечить недопущення протистояння між силовими підрозділами різних правоохоронних органів між собою та попередить можливості провокування політичної кризи;
залишити за прокуратурою лише функції представлення в суді державного звинувачення та захист інтересів вразливих категорій населення.
3.5. Функціонування праці.
Будь-яка праця при її реалізації в економіці створює нову вартість, з якої частина у вигляді податків і зборів використовується державою для забезпечення функціонування самої держави, а друга частина залишається у власності і розпорядженні працюючого. Залежно від співвідношення між цими частинами маємо ту чи іншу систему перерозподілу праці.
Діюча в Україні система перерозподілу праці передбачає задоволення державою тих потреб людини, які в українському суспільстві - родинному за типом соціального устрою - є функціями сім’ї, родини та громади. Відібравши функції в цих, більш низових порівняно з державним, рівнів суспільної організації, держава відібрала в них ще й кошти на їх виконання і поставила працівника в тотальну залежність від себе, звівши реалізацію праці до примітивного відтворення робочої сили і життя “від зарплати до зарплати”.
Суміщення податків та внесків у фонди суспільного споживання сутнісно копіює систему реалізації праці часів соціалістичного минулого, коли в суспільстві приватна власність не існувала і всі можливі надлишки реалізованої праці вилучалися на потреби створення «соціалістичної власності».
Не відповідає суспільним інтересам чинна на сьогодні в Україні солідарна система пенсійного забезпечення. Через пенсійний фонд значна частина заробленого вилучається з доходів особи, відтак ці кошти не можуть бути вчасно використані на створення активів за пріоритетами родини і стати її приватною власністю. Навіть більше - якщо особа не доживе до пенсії або нетривалий час нею скористається, для родини ці кошти пропадають.
З повною версією тез "НАРОДНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ" можна ознайомитися тут.