Можна сказати, що до входження Володимира Зеленського у Владу нові обличчя там майже не з'являлися. Найімовірніше подібна ситуація була пов'язана із застарілою політичною системою України, успадкованою нею від Радянського Союзу. Йдеться про уособлення незмінної (чи незмінності) політичної влади: звичка пересічних громадян бачити одні й ті самі обличчя "очільників" (інколи з імітацією ротації). Однак прихід до влади Володимира Зеленського немов би зруйнував цю традицію. Принаймні так видавалось з початку.

Сьогодняшній ефір вийшов досить нетривіальним. Причина полягає в тому що темою стало не просто обговорення проблем існування Інституту Демократії в Україні, а постало питання щодо доцільності існування такого Інституту взагалі. З одного боку Україна безсумнівно демократична держава: від самого початку виборення незалежності люди обирають владу шляхом виборів. А з іншого, чи достатньо цього щоб вважатися демократичною країною?

Ми живемо у складний час. Україна продовжує протистояти недоімперії, що вважає себе спадкоємницею СРСР і на цій підставі намагається залякувати світ. Ми добилися значних результатів, як на військовому, так і на інформаційному фронтах. Довели, що спроможні на успішний спротив усупереч усім прогнозам; своїми справами розвінчали безліч фейків стосовно 2 армії світу, продемонстрували усьому світові гнилу сутність людиноненавистницького фашистського режиму росії. Без допомоги інших країн робити це було би в рази складніше. Це не підлягає жодному сумніву.

За роки незалежності в Україні були закладені , лише організаційно-правові підвалини стосовно державної політики у сфері регіонального управління та місцевого самоврядування. Однак, в силу численних факторів, покращення якості життя людей реалізується недостатньому обсязі.

Ось і минув 7-й місяць війни. 7-й місяць протистояння народу України росіянському агресору. Кожен український солдат робить все можливе для наближення Дня Перемоги. Але ось тут і виникає важливе дял України питання: "А що саме буде вважатися Перемогою"?

Основною метою перевірок бізнесу є стале але слабкоконтрольоване бажання отримати гроші. Фактично — це санкціонований державою рекет, — засіб що дає змогу впливати на конкурентів/опонентів (в окремих випадках) та живильний струмок для спраглих чиновників яким край необхідно покращити своє матеріальне становище. Ну а інколи, за залишковим принципом, щось дістанеться й самій державі.

Війна — це ще не кінець Життя. Це окремий його етап який накладає свій відбиток на всі сфери та прояви. Це час Викликів, Вибору та Реалізації.

На думку політехнолога Сергія Гайдая саме еліти відповідають за конкурентоспроможність нації. Тоді чому люди, що вже 30 років знаходяться при владі постійно зменшують нашу конкурентоспроможність? Як так???