До уваги читачів пропонується фрагмент візії Oleksandr Temnyi в рамках проекту "UCRAINA: PROVOCATIONES MODERNAE":
Політичний світогляд, являючи собою систему поглядів на соціально-політичний устрій та визначення свого місця в ньому, перетворюється на важливу детермінанту політичної активності суб'єкта. Для гармонізації розвитку особистості потрібна одночасна наявність у індивіда політичного світогляду, ідеології (що утворюють політичну культуру) та політичної ідентифікації. Досягнення гармонійного стану суспільства (соціальної рівноваги), можливе лише за умови єдиного розуміння загальних цінностей та ідеалів, які, зрештою, визначають цілі суспільного розвитку.
На поточному етапі розвитку українського суспільства, що характеризується продовженням трансформаційних процесів у сфері суспільних цінностей та ідеалів, породжує серйозні модифікації глибинних взаємовідносин людини з державою, владою, політикою та призводить до значних змін у формах становлення політичної культури особистості. В середовищі відбувається переоцінка суспільних та культурних цінностей попередніх поколінь. Відтак переривається наступність і послідовність передачі соціокультурного і політичного досвіду, що призводить до ціннісно-нормативної кризи та ідеологічного вакууму. В зв’язку з цим набуває актуальності процес формування політичної культури особистості, її політичної свідомості та ідеологічної засадності. Це проявляється як усвідомлення та засвоєння соціально-політичних норм, принципів, відносин (суспільної свідомості загалом), інтеріоризації їх у власні, особистісні психологічні структури політичної свідомості з урахуванням соціально- та індивідуально-психологічних властивостей особистості. Відбувається відтворення цього нового рівня самосвідомості у різних формах політичної поведінки та самоактуалізації з метою реалізації себе, як дієвого суб’єкта суспільно-політичної діяльності.
Саме тому рівень сформованості політичної культури визначається ступенем розвитку політичної свідомості особистості (наявністю впорядкованої структури її ідейно-політичних настанов, значною вагою політичного рівня в структурі ціннісних орієнтацій) та характером її дієво-практичної реалізації, що свідчить про сформованість особистісного стилю політичної самоактуалізації. Хоча, слід зазначити, деякі дослідники вважають поняття «політичний світогляд» компонентом політичної культури разом із політичними стереотипами, символами та міфами та складовою спільного світогляду окремої особи, окремої групи чи соціальної спільності. Відповідно найбільший вплив на характер політичного світогляду здійснюють політичні цінності, що відносяться до категорії усталених та набули певного емоційно-чуттєвого забарвлення. Тобто, так би мовити, цінності "пропущені" крізь свідомість та "душу" людини.
Можна припустити, що політичний світогляд є скрепним елементом політичної культури, оскільки він суттєво впливає як на характер політичних орієнтацій, так і на ціннісно-нормативні установки симпатій чи антипатій людей. За цією логікою світогляд – це вже не просто поінформованість чи обізнаність, а сформована система різнобічно аргументованого орієнтування у світі з чітким підґрунтям. Під аргументованістю тих чи інших політичних поглядів, ми розуміємо підтвердження фактами, міркуваннями, логічними доведеннями, власним досвідом тощо. Відповідно наявність раціональної складової дозволяє подібним поглядам набувати ознак спонукань, мотивів. При нагоді вони схиляють індивіда до відповідних дій.
Фактично політичний світогляд – це вираження політичних, економічних, соціальних та духовних відносин, до яких, за певних обставин, можуть бути включені соціальні групи. У процесі соціалізації особистості різноманітні переконання у чотирьох основних суспільних сферах (політичній, економічній, соціальній, духовній) засвоюються чи не засвоюються нею. Прийняття цих переконань, у якості базових положень (якими людина керується у своїй діяльності), буде взаємопов'язано з індивідуально-особистими особливостями. Накладатиме свій відбиток як на позиціонуванні особистості у малій групі, та і з визначенням свого місця у великій соціальній групі.
В сучасному світі на формування політичного світогляду суттєвий вплив здійснює 2 чинники: вплив оточуючого середовища (соціуму) та зовнішня інспірація через ЗМІ. Побіжно розглянемо їх.
Активна фаза формування зазвичай припадає на юнацький вік. Відмінними психологічними особливостями цього вікового періоду є формування власного світогляду та самосвідомості, ухвалення відповідальних рішень. Дорослішаючи людина змінює не лише фізичну форму, а й свій психологічний стан. Починають формуватися засадні, для подальшого розвитку питання. Пошук відповідей ініціює формування кількох важливих процесів:
- Самосвідомість – цілісне уявлення про себе, самооцінку своєї зовнішності, моральних, розумових, вольових якостей, емоційне ставлення до самого себе, усвідомлення своїх переваг та недоліків, на основі чого з'являються можливості цілеспрямованого самовдосконалення, самовиховання;
- Власна думка – цілісну систему поглядів, переконань, знань своєї життєвої філософії, що спирається на раніше засвоєну суттєву суму знань та вироблену здатність до абстрактно-теоретичного мислення, без чого розрізнені знання не складаються в єдину систему;
- Прагнення наново та критично осмислити все навколишнє, самоствердити свою оригінальність та самостійність, сформувати власні теорії сенсу життя, щастя, кохання, політики тощо.
Входження людини до якоїсь соціальної групи має важливе значення для пошуку власної ідентичності та соціалізації особистості. Група, безумовно, впливає на формування ціннісних орієнтацій, хоча більшість норм та цінностей учасник групи набуває та засвоює в сім'ї.
Важливим аспектом, що впливає на встановлення міжособистісних взаємовідносин певного типу у соціумних групах, є статус конкретного індивіда (становище особи у системі міжособистісних відносин, що визначає її права, обов'язки та привілеї). Престиж та авторитет є головними характеристиками статусу. Він впливає не лише на встановлення типу відносин (наслідування, підпорядкування, управління і т.д.), а й впливає на наявність або відсутність в індивіда власної думки стосовно того, що відбувається, особистих поглядів на те, що відбувається в найближчому оточенні; впливає формування певних переконань.
В реальних умовах життєдіяльність особистості найчастіше здійснюється у групах (колективах). Тому індивідуально-психологічні особливості не можуть не впливати на певні аспекти групової діяльності. Відповідно встановлення міжособистісних відносин певного типу групи будуть безпосередньо пов'язані з перевагою певних політичних переконань.
Другим чинником, як зазначалося вище, є вплив на формування світоглядних засад засобів масової інформації (в подальшому – ЗМІ). Сучасні ЗМІ, в контексті медіатизації політики, контролюють важливі інформаційні потоки, цілеспрямовано формують у громадян політичні установки, мотивуючи їх до певної поведінки – іноді на напівсвідомому рівні. Таким чином, ЗМІ стають важливими суб’єктами формування політичного світогляду особливо у юнацькому віці. Це набуває ознак тренду у політичному процесі ХХІ ст. і перетворюється на своєрідну «родзинку», що притаманно саме цьому хронологічному відрізку. Він характеризується зміною суб’єктів політичної соціалізації людей: замість держави, що тривалий час в умовах неконсолідованої демократії була головним суб’єктом соціалізації, нині з’являються множинні суб’єкти (медіа, політичні партії і об’єднання, громадські організації тощо). Останні часто використовують ЗМІ як інструмент маніпулювання свідомістю молоді, а не творчого включення в суспільно-політичні процеси.
Порівняно розвиненою формою буденної (масової) свідомості є громадська думка, як стан суспільної свідомості, що віддзеркалює більш емоційні, аніж раціональні уявлення та оцінки проблемних аспектів оновлення суспільно-політичного життя. Але й її процес формування відбувається під цілеспрямованим впливом ЗМІ на емоції людей. Причому ЗМІ часто можуть спотворено пояснювати політичні явища, формуючи певні упередження, що особою можуть сприйматися як самоочевидні істини.
Функціональне поле ЗМІ постійно розширюється з розвитком освітніх, наукових, культурних, мережевих та інших комунікацій. Альтернативна політика, яка відповідає тим запитам певних соціальних груп стає дедалі актуальнішою. Люди все більше залучаються до діяльності неурядових організацій, соціальних мереж. Саме через соціальні мережі в наш час відбувається устаткування політичної свідомості.
Глибинним рівнем колективної та індивідуальної свідомості, її підсвідомим компонентом, є феномен політичної ментальності. Політичну ментальність можна визначити як сукупність соціально-психологічних характеристик суб’єкта політики, що проявляється в характері мислення, світовідчутті, психологічних настановах та поведінці. Якщо свідомість регулює політичну поведінку суб’єктів суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою політичних суб’єктів – індивідуальних чи колективних.
Політичні переваги, стереотипи, моделі поведінки – це наслідок процесу соціалізації. Під впливом соціальних медіа стрімко змінюються культурні стандарти і норми масової культури. Люди, у своїй більшості надають перевагу читанню не книг, а «постів», «твітів» чи «коментів» у соціальних мережах.
Соціальні медіа здійснюють значний вплив, звертаючись, зазвичай, із закликом до дії. Соціальні мережі передають таку інформацію, яка концентрує увагу користувачів на соціальних та політичних питаннях. Дійшло до того, що нині більшість користувачів вважає соціальні медіа надійними і найважливішими джерелами інформації. Соціальні медіа підштовхнули людей до дискусій щодо соціального та політичного питань у зручному для них форматі. Можна констатувати, що особливістю соціальних мереж у поширенні політичної інформації є те, що зазначений вид медіаресурсів кардинально змінює канали та форму отримання політичної інформації. Фактично соціальні мережі здійснили певну технологічну революцію. Принцип поширення повідомлень у соціальних медіаресурсах будується на соціальних зв’язках і дозволяє користувачам швидко і мобільно реагувати на актуальні політичні події.
Крім того із соціальних медіа не лише отримується політична інформація, а й надається можливість публікувати в мережі свої погляди на політичні та соціальні проблеми, ділитися новинами, «стежити» за політичними діячами, переглядати відео, пов’язані з політикою, та постити/«твітити» про політику. Використання соціальних медіа може означати більший вплив інформації, а також більший інтерес до політики. Це також сприяє формуванню політичної свідомості.
Але, як і кожне явище, медійна комунікація має й негативний сенс. Розглянемо низку негативних наслідків, які породжує діяльність медіа ресурсів у сфері «політичної освіти». Насамперед це тенденція посилення міфотворчої ролі ЗМІ та характеру їх впливу на суспільну свідомість. Міф, у даному контексті, − це символічний переклад раціональності на мову широкої громадськості, що санкціонує й активізує їхню тотальну мобілізацію. Суспільний устрій і залежні від нього ідеологічні концепції, зазвичай, ґрунтуються на подібному світогляді і розумінні соціально-політичного, що неможливо звести до чисто раціональних конструкцій. У цьому розумінні міф виступає прямою протилежністю інтелектуальному раціоналізму. Це − своєрідний інструмент пробудження соціального ентузіазму; реалізація надій і волі через дію. Він не служить доктрині, оскільки всі доктрини суть спекуляції, що мають мало спільного з інтересами простих людей. Міф – це посередник між дією й ідеєю.
Сучасні політологи стверджують, що політична міфологія, як складова частина сучасної політики, збагачує теоретичну царину політичного світу. Вона трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) у світогляд суб’єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). На їх думку політична міфологія є результатом особливої діяльності зі створення й поширення ідей-міфологем та інших уявлень про політику, здатних вплинути на об’єкт державного управління. Характерною тенденцією сучасності є медіатизація політики, коли сучасні ЗМІ створюють умови для символічної діяльності політиків, а політика перетворюється на «гру на публіку», стилізуючись, згідно з вимогами драматургії політичних міфів, віддаючи перевагу видовищам і ритуалам. Політичний міф дієво структурує бачення теперішнього і майбутнього, але ускладнює усвідомлений політичний вибір. Здійснюючи заміфологізований вибір, молода людина очікує досягнення міфологічних цілей. Функціонування сучасних ЗМІ за принципами не стільки правдивої інтерпретації дійсності, скільки конструювання її за своїми суб’єктивними правилами, посилює цю тенденцію.
Отже, ЗМІ цілеспрямовано використовують міфологізацію суспільної свідомості в якості інструменту в кількох напрямах:
1) з метою підвищення ефективності впливу на аудиторію інформації, що подається через використання відтінкових образів, метафор, порівнянь, символів;
2) свідомого оперування для суб’єктивних цілей соціально-політичними міфами, міфами про певні особистості (міф про золоте століття, втрачений рай), створенням міфообразу певної людини.
Слід чітко усвідомлювати, що ЗМІ висвітлюють певну подію відповідно до інтересів зацікавленого сегменту чи, навпаки, спеціально створюють інформаційний вакуум або інформаційний каламбур, що може дезорієнтувати глядача більше, ніж інформаційний вакуум.
Вищим же рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідомість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин. Теоретична свідомість лежить в основі політичної ідеології.
Формування світогляду є духовно-практичною формою опанування людиною світу, процесом олюднення навколишньої дійсності. Ідеологія також є системою впорядкованих поглядів людини і суспільства на світ. Але ця система поглядів виражає інтереси виключно певних верств населення, соціальних класів, соціальних груп тощо. На відміну від світогляду, суб'єктом ідеології є не особистість як носій унікального духовного світу, а тільки та її грань, що стосується соціальної позиції в суспільстві та самоідентифікації (культурної, історичної, політичної тощо). На основі ідеологічних поглядів відбувається усвідомлення та оцінка соціальної дійсності крізь призму наявних (або бажаних) форм панування та влади, обґрунтування, виправдання чи, навпаки, заперечення тих або інших соціально-політичних дій.
Якщо світогляд формується в процесі вільного вибору людини, то ідеологія, у сучасному світі, – продукт соціального примусу, пропаганди та маніпулятивних технологій. В нашій дійсності ідеологізованими є всі сфери суспільного життя (матеріальна, духовна, соціально-політична, культурно-побутова). Погляд на взаємовідносини "людина-світ", який пропонує ідеологія, є набагато вужчим і змістовно біднішим, ніж у світогляді. Це різні масштаби не лише світобачення, а й світорозуміння. Адже у випадку світогляду створюється картина світу як єдиного цілого, тоді як в ідеології ми маємо справу лише з окремими фрагментами цієї картини, що осягаються під певним політичним кутом зору.
Світогляд дозволяє (хоча не обов'язково призводить до цього) долати кордони між різними ідейними протиріччями, бачити в іншій людині саме особистість, а не просто носія ідеології, де все зводиться до ранжування за принципом свій–чужий.
Слід зазначити, що в межах класичної ідеології, як виразника політичної течії, людина як особистість взагалі не розглядається. Для неї це лише виразник державних, національних, класових, партійних та інших інтересів. "Людина ідеологічна" – це, перефразовуючи І. Канта, завжди засіб і ніколи не мета сама по собі. Міра антигуманістичності ідеології, на нашу думку, залежить від того, наскільки сильно вона розщепила картину світу на фрагменти, наскільки далеко відійшла від універсальності світогляду, від бачення світу як єдиного цілого. Ідеологія прагне підмінити широту моральних норм (етичний максимум) правовими або псевдоправовими нормами (етичний мінімум).
Класичні ідеології штучно поділяють людей за різними соціальними, політичними, культурними ознаками. Як правило, все починається з протиставлення в суспільстві "більшості" і "меншості", дискримінації певної соціальної групи, позбавлення її певних прав і свобод, введення санкцій. Часто конфлікти між людьми, що дотримуються різних ідеологічних поглядів, переростають в ідеологічні війни. Ідеологічні протистояння призводять до дегуманізації та відчуження людини, хоча декларативно вони можуть апелювати до спільного блага, гідності, свободи тощо. Як наслідок можливе перетворення людини на товар, на об'єктивоване і фетишизоване тіло (расизм, работоргівля, порнографія тощо). Кульмінацією ідеології є взагалі позбавлення якоїсь соціальної групи статусу людськості і права на життя. Тому спробуємо сформулювати моральний імператив ідеологізованої людини наступним чином: вчиняй так, щоб максима твоєї волі не суперечила основним ідеологічним наративам і не порушувала чи ставила під сумнів ідеологічну картину світу.
Однак, попри все, світогляд та ідеологія пов’язані. Можна говорити про два пов'язаних між собою процеси, під час яких: а) світогляд свідомо спрощують та вульгаризують, пристосовують до ідеологічних потреб; б) ідеологія починає претендувати на роль світогляду, перебирає на себе світоглядні функції.
За певних обставин світогляд може "звужуватися" до розмірів ідеології. Такі типи світогляду, як міф, релігія, філософія, наука, можуть водночас виступати і в ролі ідеологій. Звуження змісту світогляду до рівня ідеології означає те, що з багатства, глибини і різноманіття світоглядних смислів береться тільки те, що обумовлює "революційну доцільність" під час політичної боротьби, забезпечує основи масової культури, популізму тощо.
Редукція світогляду до ідеології призводить до його спрощення та вульгаризації. Однак можливий й зворотний процес, коли ідеологія прагне "розширитися" до розмірів світогляду. З погляду гуманізації цей процес є не менш шкідливим і небезпечним тому, що ідеологічно оброблена людина помилково сприймає апріорі хибну та фрагментарну ідеологічну систему за повноцінний автентичний світогляд, за істинну картину світу. Така людина пізнає світ, як правило, не з оригіналів культури, а зі вторинних джерел, культурних "римейків" тощо.
Можна говорити про релігійну ідеологію, але водночас слід відрізняти її від релігії як світоглядної системи, бо перша осмислює світ в категоріях політичної боротьби та панування, займається релігійною легітимацією того чи іншого соціально-економічного чи суспільно-політичного режиму, а друга пізнає та оцінює дійсність з позиції вічності (subspecie aeternitatis), остаточної долі світу і людства, їхнього змісту і цілі тощо. За великим рахунком навіть можна визначити класичні політичні ідеології (лібералізм, соціалізм та консерватизм) як секуляризовані варіанти релігійного світогляду. У такому випадку доцільно говорити вже не про релігійну ідеологію, а про релігійність ідеології. Ідеологія, якою б світською вона не була, з функціонального погляду має релігійний (культовий) характер. Особливо це простежується у тоталітарних політичних ідеологіях з їх догматичним "культом особи" харизматичного політичного лідера, обрядовою квазірелігійною системою поклоніння, священними святами, вічними символами тощо.
Але є процес, який здатен об’єднати у собі політичну свідомість та ідеологію у вигляді своєрідної рафінованої форми. Це – політична ідентифікація, шо є формою політичної соціалізації особистості. Індивід засвоює певну систему політичних, ідеологічних знань, сприймає настанови, цінності суспільства, ототожнює себе з певними нормами та взірцями групової поведінки – так відбувається взаємодія, включення індивіда в політичну систему держави. В цьому процесі чітко проявляється когнітивний компонент, що відповідає за міру усвідомлення політики як соціального об’єкта, систему знань про неї і включає "... пізнання процесів та явищ суспільно-політичної дійсності; рівень володіння поняттями, які окреслюють політичну систему суспільства; глибину обізнаності з політичними ідеологіями, концепціями і поглядами; знання про закономірності функціонування політичної системи та взаємозв’язки між її складовими" тощо. Отже, на когнітивному рівні "політика стає фактом осмислення, роздумів, рефлексії як об’єкт суспільного життя та чинник можливих змін як в особистому життєвому просторі, так і в соціумі загалом".
Метою цього процесу є його адаптація до певної системи, становлення як громадянина. Таким чином політична ідентифікація, завдяки ідеологічному чиннику, сприяє остаточному формуванню політичної свідомості особистості, раціональної орієнтації в політичному житті, самостійного політичного мислення та політичної поведінки.